Українські ландшафти

Вступ

Свіжа експозиція VIP-лаунжу Київського залізничного вокзалу називається «Український ландшафт». Ми можемо подумати, що йдеться лише про пейзаж, але ні. Ми, звісно, спираємося на пейзаж, але пробуємо за допомогою наших прекрасних українських художників різних поколінь, зокрема живописців, адже здебільшого тут представлений саме живопис, показати продовження ландшафту — постландшафт, постпейзаж.

І, власне, спираючись на пейзаж, на ландшафт, ми з вами розуміємо концептуальність більшості цих робіт. Пейзаж тепер — це ідея, це умовність, це присутність.

Я записав цей аудіогід для того, щоб вам було трошки легше подивитися на ці роботи й послухати мої невеликі коментарі, які познайомлять вас із художниками і, звісно, з їхніми творами.

Мене звати Павло Гудімов, я є мистецький куратор. Бажаю вам приємного, комфортного й безпечного часу в лаунжі Київського вокзалу.

Робота 1 / 23

Микола Малишко. Робота без назви.

Микола Малишко. Робота, яка не має назви, але зображає сільську хату й високі дерева. Це 2014 рік, його виїзд на Полтавщину на такий живописний пленер, який називається «Великий Перевіз».

І саме там художник, якого здебільшого ми знаємо як художника, який працює з умовними, символічними, абстрактними речами, вирішив трошки дати реалістичних робіт і зобразити те, що бачать його очі.

І, власне, у нашій експозиції присутні дві роботи з цього прекрасного пленеру.

Робота 2 / 23

Антон Логов. «Вечір. Україна».

Антон Логов. «Вечір. Україна». Це живописна робота 2020 року, яка показує дійсно символічний простір, де присутні дві фігури — сучасність і майбутнє. Доросла людина й дитина, які йдуть уперед. Це нібито степ, нібито просто площина, а в спину їм світить велике червоне сонце.

Робота 3 / 23

Антон Логов. «Київське сонце».

Антон Логов продовжує свою творчість — і ось «Київське сонце» 2026 року. Здебільшого він використовує акрил як матеріал і пише, звісно, на полотні.

І ось, власне, це «Київське сонце» — це осліплений пейзаж, коли контраст між світлом і тінню є максимальним, коли все залито сонцем. Дуже часто ми бачимо Київ таким, але художник завжди підкреслює набагато яскравіше, набагато контрастніше, набагато більш образніше.

Тому насолоджуйтеся «Київським сонцем».

Робота 4 / 23

Володимир Лобода. «Між тополі увечері».

Робота 1978 року, зроблена темперою на картоні. Це Володимир Лобода, один із класиків нашого сучасного мистецтва, сам родом із Дніпра. Вона носить назву «Між тополі увечері».

Ми бачимо пірамідальні тополі, яких так багато на сході України, у степових зонах. Але між тополі відбувається таїнство зустрічі: двоє людей, які сидять, розмовляють. Можливо, між ними великі почуття, а можливо між ними велике почуття дружби.

Саме Володимир Лобода є новатором живопису 60–70-х років і, можна сказати, що привніс у наше мистецтво дуже потужну хвилю модерну.

Робота 5 / 23

Наталія Лялюк. «Дерево Спротиву на Межигірській, Ярославській».

Наталія Лялюк. Художниця, яка живе в Канаді та Україні. В Україну вона приїжджає не так часто, але прекрасні її пленерні роботи — це те, що цінує середовище, яке знає цю художницю.

«Дерево Спротиву на Межигірській, Ярославській», 2025 рік. Вона виходить просто з полотном, з олійними фарбами, ставить етюдник і малює прямо те, що бачить.

Але її живопис дуже сильний, імпульсивний, сучасний за підходами, тому давайте просто насолоджуватися реалістичною картинкою Наталі Лілюк.

Робота 6 / 23

Наталія Лялюк. «Вид на Поділ і Труханів острів».

Продовжуючи свої реалістичні етюди, Наталія Лялюк зображає нам на цей раз вид на Поділ і Труханів острів. Так само 2025 рік, полотно, олія.

Напевно, всі кияни й гості столиці чудово знають цей прекрасний вид. А тепер він ще й зафіксований Наталією Лялюк у своєму живописі, який декілька місяців буде радувати вас у київському VIP-лаунжі.

Робота 7 / 23

Володимир Лобода. «Наше вікно».

Він зобразив вікно кімнати, де вони жили з дружиною Людмилою Лободою у 1978 році в Дніпрі.

«Наше вікно» — це спроба показати пейзаж, знаходячись всередині, в інтер'єрі. Це саме вікно є тим бар'єром або тим переходом.

«Наше вікно» написане дуже імпульсивно на картоні темперою. Робота вже історична, тому що їй майже 50 років.

Робота 8 / 23

Антон Логов. «Хрещатик незламний».

Антон Логов продовжує знайомити нас зі своїм поглядом на Хрещатик. Хрещатик — така собі точка відліку, самий центр нашої столиці.

Але робота називається «Хрещатик незламний». Не дивлячись на війну, не дивлячись на велику кількість проблем, які вона принесла нам, у Києві й далі продовжується життя: їздить транспорт, ходять люди, продовжує все працювати.

Тому «Хрещатик незламний» — це, по суті, символ нашого серця, яке б'ється нібито у звичному ритмі в дуже незвичний час.

Робота 9 / 23

Антон Логов. «Вечірній Хрещатик».

Був незламний, а тепер і вечірній. Напевно, одну з виставок у VIP-лаунжі треба буде присвятити суто Хрещатику. Думаю, це треба записати у свій кураторський щоденник.

«Вечірній Хрещатик» написаний акрилом на полотні, і робота дуже свіжа — 2026 рік.

Антон любить такі невеликі формати для того, щоб сюжет не переходив у музейний пафос, а лишався чимось теплим, якоюсь фіксацією, етюдом. Але це завершена робота.

Робота 10 / 23

Володимир Лобода. «На рядні».

Його цикл «На рядні» здебільшого зображав людей. Це були або жінки, або жінки й чоловіки, або чоловіки.

І, власне, «На рядні» — це метафора простору, метафора ландшафту, метафора того рілля, засіяного різними культурами.

А тут ми не бачимо людей. Ми бачимо дев'ять тополь, подорожніх на хлібній рядні. Нібито тополі йдуть собі прекрасними хлібними полями.

А де це все знаходиться? Звісно, це Полтавщина, це Дніпропетровщина. Робота 2008 року, написана, власне, на межі цих областей. І село називалося Турове.

Саме там була резиденція Лободів, де вони приїжджали кожного літа і творили. Написана ця робота олією на полотні.

Робота 11 / 23

Ніколь та Мішель Фельдман. Три етюди.

Стріт-арт-художниці з Дніпра Ніколь та Мішель Фельдман, які вже, в принципі, довгий час живуть у Києві, дуже часто переносять мову вулиць, а ви розумієте, що таке мурали, коли пишуть на стінах, коли все це є певними інтервенціями в міський простір, в архітектуру. Вони іноді беруть і переносять усе це у виставковий формат, коли зображають свої прості контурні образи просто акрилом на полотні.

Саме три роботи, представлені в новому проєкті у VIP-лаунжі від Ніколь та Мішель Фельдман, — це три етюди, три акценти.

Перший називається «Зупинка». Написана вона у 2026 році й показує мозаїчну зупинку минулого. Ті речі, які особливо цінує молоде покоління, але дійсно це гарний приклад українського декоративного мистецтва пізнього радянського періоду.

Друга робота називається «УЗ».

Ну, слухайте, ми з вами знаходимося на Київському вокзалі, й ми чудово розуміємо, що слова «Укрзалізниця» або «Українська залізниця» є особливими, священними, в тому числі й для художників. Це ті залізні рейки, які зв'язують нас між собою та зі світом.

І, власне, що придумали сестри Фельдман для того, щоб прославити «Укрзалізницю»? Вони зобразили чай у склянці з підстаканником.

Це робота 2026 року, і, мені здається, це дуже непоганий символ, який передає затишок купе, коли ти подорожуєш комфортними поїздами «Укрзалізниці».

Третя робота називається «Київський торт».

Ну, тут узагалі усі коментарі не потрібні. Ми всі розуміємо, що це означає. Це певний символ солодкої столиці. Або солодкий символ столиці.

Київський торт, звісно, сестри Фельдман зображають напевно із певною іронією. Але 2026 рік, і ми вже навіть збилися з рахунку, скільки років ми знаємо, любимо, поїдаємо, даруємо й приносимо в гості київські торти.

Тому ці три прекрасні роботи сестер Фельдман будуть радувати вас такими, назвімо їх такими простими сюжетами, але з глибоким підтекстом.

Робота 12 / 23

Альбіна Ялоза. Робота без назви.

Альбіна Ялоза — художниця-графік, яка навчалася в Харкові, довгий час жила в Одесі, а тепер живе в Києві.

Її робота — це лінорит, тобто ліногравюра на полотні. І, власне, вона зображає дно Каховського водосховища, яке засадили картоплею.

Звідки ми знаємо, що було зображено? А тому, що на самій роботі авторка написала слова: «Весна 2023 року» і далі, що «дно засаджено картоплею». А закінчуються ці слова фразою: «Раніше тут було “море”».

Альбіна Ялоза досліджує різні теми: теми ландшафту, теми сакральних образів, теми побуту. І, власне, вона одна з небагатьох, хто продовжує традицію ліногравюри, але перетворив це на дуже потужне сучасне мистецьке медіа, яке може досягати значних форматів і глибоких тем.

Робота 13 / 23

Антон Логов. «Хрещатик незламний».

Ми вже познайомилися з творами Антона Логова, які оспівують Хрещатик. Наступна наша робота — так само «Хрещатик незламний».

І це 2026 рік, полотно, акрил. Я думаю, що Антона ви всі будете асоціювати з прекрасним Хрещатиком.

Робота 14 / 23

Антон Логов. «Жовте поле».

Наступна робота Антона Логова називається «Жовте поле». Лаконічна, чиста назва, яка повністю відповідає тому, що ми з вами бачимо.

Нібито немає ніякого підтексту. Але Антон, який глибоко занурений саме в пошук абстрактного серед реального, працює з образами дуже акуратно, дуже тонко.

Це 2026 рік, акрил на полотні.

Робота 15 / 23

Андрій Сагайдаковський. Робота без назви.

Усі ми знаємо Андрія Сагайдаковського як художника, який дуже оригінально використовує замість полотна для своїх живописних робіт килимки, скатертини, простирадла.

Велика виставка в Мистецькому арсеналі, яка відбувалася до війни, дуже серйозно показала його можливості створювати масштабні інсталяції. Хоча він завжди любив поєднувати живопис та інсталяцію.

Напевно, навіть інсталяція в якійсь мірі є живописом у просторі.

Сьогодні ми маємо такий нетривіальний сюжет мисливця, який узяв до рук свій лук і направив його на місяць. Можливо, він хоче вполювати цей місяць. Можливо, у нього навіть це вийде.

Звісно, Андрій Сагайдаковський заглиблений у європейську філософію, і будь-яка його, на перший погляд, проста сюжетна робота — це переосмислення якогось одного із напрямів філософії.

Написана вона на килимку, звичайно, олійною фарбою у 2024 році.

Робота 16 / 23

Микола Малишко. «Небо Полтавщини».

Микола Малишко. «Небо Полтавщини». Написана на пленері «Великий Перевіз» у 2014 році.

Дуже рідкісні роботи, які зображають саме реалістичну картинку від Миколи Малишка. Але це водночас показує його універсальність, що він не тільки образно може, а може й реалістично. Скорше, це випробування для самого себе.

Зверніть увагу, як покладений живописний мазок. Він особливо тонко підходить до стилю написання. Це не експресивно, це достатньо раціонально.

2014 рік. Олія на полотні. Микола Малишко. Наш класик.

Робота 17 / 23

Антон Логов. «Київський вечір».

Знову Київ. Напевно, середовище існування художника з Одеси або з Одеської області, хоча він навчався в Київській академії після Одеси й прийняв Київ як своє рідне місто, якраз дає можливість багато приділяти уваги таким собі сюжетним речам про київське життя.

Саме така робота — «Київський вечір» 2026 року. Написана акрилом на полотні й представлена вашій увазі.

Не шукайте нічого. Дивіться і просто сприймайте цей вечір як настрій.

Робота 18 / 23

Антон Логов. «Київський день. Шахи».

Антон Логов. Тепер «Київський день. Шахи».

Коли автор дуже чітко підписує свою роботу, іноді коментар не потрібен. 2026 рік. Антон Логов зобразив не просто день, а поєднав його ще з однією з наймудріших ігор у світі.

Робота 19 / 23

Олександр Крижановський. «Намір спостереження».

«Намір спостереження», 2026 рік. Олія на полотні.

Олександр Крижановський сам родом із Дрогобича, вчився у Львівській академії мистецтв, зараз викладає в Академії Бойчука.

Але він ніколи, не дивлячись на викладання, не забуває про свою діяльність, про свій живопис.

Дуже часто він бере певні теми філософії, певні теми містицизму для того, щоб перенести їх на полотно. Але крім того, що є теми, є ще досить цікава впізнавана форма.

Я думаю, що для будь-якого художника, який зараз працює у складній техніці живопису, важливо ще й мати цю візуальну впізнаваність. Олександр Крижановський постійно над тим працює.

Робота 20 / 23

Олександр Крижановський. Робота без назви.

Наступна робота Олександра Крижанівського — без назви.

Сюжетна робота 2026 року, так само олія на полотні, яку ви можете роздивлятися й інтерпретувати, як вам хочеться.

Якщо автор не дає назви, він дає широке поле горизонту вам для того, щоб включилась ваша фантазія.

Робота 21 / 23

Микола Малишко. «Фрагмент».

Нарешті, Микола Малишко — дві роботи, які можна назвати програмними для художника.

«Фрагмент», 2014 року. Але це на полотні, мішана техніка.

Що таке мішана техніка? Він бере глину, він бере крейду, він бере теракоту, він бере пісок і, власне, перетворює це все за допомогою спеціального клею на барвники.

Саме так він препарує нашу землю й показує фрагмент нашої країни за допомогою таких собі абстрактних форм і ліній.

Робота 22 / 23

Микола Малишко. «Шати дерев».

Микола Малишко. «Шати дерев». Тут сама назва вже говорить про те, що ця робота не обов'язково може сприйматися як абстрактна, як якісь фігури, а саме про те, що людина, яка дивиться на неї, вона вже має пошукати й знайти ті шати дерев.

Так само 2014 рік, так само на полотні. Ми бачимо глину, бачимо крейду, бачимо вапно та інші матеріали.

Робота 23 / 23

Андрій Дудченко. «Ангар. Ефект мушлі».

Андрій Дудченко — живописець, автор мозаїк, автор об'єктів, автор графічних робіт.

Тут його амбітна велика робота, яка була на декількох виставках під назвою «Ангар. Ефект мушлі».

Він показує на ній Академію Бойчука, де викладає, але накривши її мушлею.

Ми всі розуміємо, що мушля, крім того, що має декоративний ефект, має ще й символічне значення. Дуже часто, піднімаючи очі на оздоблення історичних будинків, ми бачимо тему мушлі, введену в архітектурні декори.

Але тут мушля над архітектурою, вона нібито накриває.

Можливо, художник хоче сказати, що ми всі так чи інакше знаходимося в мушлі, знаходимося у своїй бульбашці, знаходимося у своєму середовищі, й ми, так чи інакше, не бачимо і не відчуваємо реалістичної картини. Ми всі заангажовані.

Велика робота 2023 року, написана акрилом на полотні. І Дудченко тут небагатослівний. Він простір показує просто, кольором. Ефект перспективи мінімальний, але водночас це сучасно, цікаво й масштабно.

Андрій Дудченко. «Ангар. Ефект мушлі».

«Я Галерея» вже неодноразово організовувала експозиції у VIP-лаунжі Київського вокзалу за підтримки Visa.

На цей раз, маю надію, ви отримали максимальне задоволення від прослуховування і перегляду цієї невеликої виставки, яка зовсім не задумана як музейна, а скорше декорує це приміщення й показує живий зріз творчості українських художників із різних регіонів.

Наступного разу, маю надію, ми так само придумаємо для вас щось оригінальне і не забувайте проводити свій час у VIP-лаунжі Visa Київського вокзалу. Не забувайте, що тут на вас завжди чекають прекрасний мистецький вайб і теплий прийом команди.

До зустрічі!

Це був Павло Гудімов, куратор цієї невеликої експозиції.